Субкультура львівських батярів #цікаве
Львівські батяри – це відчайдухи, з неймовірною енергією і силою, постійно жартівливі, авантюрні, любителі любовних романів та навіть бійок. Вони не знали міри, тому постійно потрапляли до поліцейської дільниц, яку називали «фудріґарнею». Але найцікавішим є те, що батяри були лише в галицьких містечках. Серед них, окрім українців, зустрічались і поляки і євреї.
Ніхто не може назвати дату, коли з’явились баряди. Кажуть – “давно”. Відомо лише, що сам термін виник наприкінці XVIII століття, коли Львів був під владою Австрії і з’явилися угорські поліцаї. Якраз вони вживали термін «бетяр», який перекладається як розбишака (є ще безліч синонімів цьому слову). Це слово стало дуже популярним і в ХІХ ст.. трансформувалося у термін «батяр».
Більшість Львівських батяр були в основному з передмість, синами ремісників і т.д. Як правило, зазвичай вони збирались в шинках або біля закладів для народних забав, які відкривались власниками місцевих броварень. Найбільша кількість подібних закладів знаходилась поблизу Високого замку, у районі Підзамче та Верхнього Личакова – це традиційні місцини самогоноваріння.
Колись львівськими батярами могли бути не лише діти, які більшу частину дня проводили на вулиці. Батяри могли походити і з порядних та заможних родин, в яких дитячий період батярства переносився і в доросле буття. Адже батярувати могли як поважні та дорослі чоловіки, так і малий шмаркачі.
Батяр – це стиль життя, в якому загальноприйняті норми сприймаються легковажно. Батяри могли бути хуліганами, але ні в якому разі не розбишакували і не грабували. Вони мали свою філософію і свій гонор.
Батярські розваги були невибагливими: танці, багато пива і горілки. Випивали вони багато, хоча рідко були п’яницями. Зазвичай, п’яних батярів тягнуло на подвиги: чи то жарти, чи то бійки.
Ідея батярської розваги – не задуманий заздалегідь злочин, а лише бажання похизуватися чи розумом, чи силою, чи кмітливістю. Однією з найрозповсюдженіших забав батярів було розігрування власників крамниць: батяри кілька днів влаштовували штовханину в крамниці, вимагаючи якогось рідкісного товару, якого не було на полицях. Власник крамниці під впливом шаленого попиту закупити цей товар у великій кількості, після чого потенційних покупців не було видно, і власник потерпав від великих збитків.
У деяких батярських закладах були розповсюджені батярівки – це львівські пісні-міські романси чи заримовані жартівливі історії про витівки батяр. Також в цих піснях оспівували віддану любов до Львова, історичні та повсякденні подробиці з життя міста, розповіді про львівські розваги, назви кнайп тощо.
В батярів існувала власна говірка – львівська ґвара, якою говорили усі львів’яни того часу. Ось кілька прикладів із батярського словника:
андрути – вафлі
балватунцьо – болван
бараболя, бульба – картопля
бумцик – танці
втраяти – багато їсти
гальба – кухоль
ґудз – вузол
дримбайло – старий чоловік
дрипця – стара жінка
здибатися – зустрітися
калапітра, маківка – голова
макаґіґи – солодощі
мешти – туфлі
моторовий – водій трамваю
оферма – незграба
пироги – вареники
пляцок – солодкий пиріг
пструг – форель
рефектар – їдальня
рура – труба/духовка
сальон – вітальня стрих – горище
стругайло – трамвай
тринґельд – чайові
фризура – зачіска
шлюс – кінець, завершення
шпалер – прогулянка
шпрехати – говорити
шпондер – грудинка
яндрус – хуліган.
А музичні традиції батярського Львову винирнули з підпілля у 1980-1990-х роках та стали невід’ємною частиною міста. Також у Львові щороку навесні на початку травня проводиться фестиваль «День батяра у Львові».
Автор: Марта Галаджун http://weloveua.com/ua/subkultura-lvovskih-batyarov
Фото: https://www.facebook.com/lvivbatiar
